Алла Король: “Головна вимога – діяти за законом, знати його “назубок”

З Михайлівською сільською громадою Запорізького району «МИГ» заприязнився ще до великої війни. Тому не дивно, що ми писали про михайлівців і на початку повномасштабного вторгнення, коли тут гуртом ліпили вареники для військових і возили молоко запорізьким немовлятам, і два роки тому, коли дізналися, що навіть під час війни громада розвивається крок за кроком. І продовжували стежити за її життям у соцмережах.

Особливо переймалися, коли в лютому, а потім у червні цього року сюди прилетіло серйозно. Щойно випала нагода, поїхали до Михайлівки. Поспілкуватися з головою громади Аллою Король і дізнатися, чим громада живе зараз.

Нагадаємо, що Михайлівська сільська громада – це п’ятнадцять населених пунктів, а ще на території знаходяться 132 садових товариства. Мешканців загалом близько 12 тисяч, хоча ця цифра весь час змінюється. Приблизно шість тисяч – це місцеві (з початку повномасштабного вторгнення з громади теж виїхали мешканці), ще 5,5 тисячі складають переселенці (для порівняння, у 2022 році переселенців було сім сотень).

Вимушених переселенців, тобто тих, хто виїхав з окупованих територій і з місць, де тривають активні бої, – від 1200 до 1500. Багато хто з Мелітополя, Бердянська, Пологів, Гуляйполя, Оріхова. Решта – запоріжці, які перебралися на дачі (згадані садові товариства). Тож навантаження на громаду збільшилося: усім людям потрібні вода, дороги, послуги, ліки, безпека. І, звісно, робота сільради.

Послуга їде до людини

Розмова з пані Аллою почалася з допомоги мешканцям.

Самотнім літнім людям допомагає центр соціальних послуг. Працівники ходять до підопічних додому: купують потрібне, допомагають помитися, можуть навіть пополоти город чи прибрати в дворі. Охочих на таку роботу не вистачає. Трапляється, одна працівниця може обслуговувати сімох підопічних і цілий тиждень ходити по бабусях та дідусях. Але без уваги нікого не залишають.

У громаді давно виробили правило: якщо людина не може приїхати до послуги, послуга їде до людини. Найкраще це видно на прикладі реєстрації на «Зимову підтримку». Попит на участь у цій державній програмі величезний.

«Люди звикли прийти до сільської ради й отримати адміністративну послугу за пів хвилини. І так було завжди, – розповідає Алла Миколаївна. – Але коли іде великий наплив, бувають нарікання. Наприклад, ми затвердили графік виїзних прийомів у п’яти великих селах, до яких мешканцям маленьких довколишніх сіл (особливо літнім людям, людям з інвалідністю й отримувачам субсидій) набагато ближче і легше дістатися, ніж до Михайлівки. І сам адміністративний центр громади поставили в графіку на 9 жовтня. Михайлівці почали скаржитися: чому так пізно? Що сказати… Для нас, посадовців, усі люди однакові. Увагу треба приділяти й тим, хто живе віддалено. Тому ми спершу організовуємо виїзні прийоми. На місці і ксерокопії документів робимо, щоб ніхто не бігав і не шукав, де це зробити. І щоби скупчень людей не виникало».

Пані Алла запевняє, що всіх встигнуть зареєструвати. Тим більше що кілька важливих для мешканців об’єктів у Михайлівці живляться від генератора, який вмикається автоматично, тож послуги не зупиняються, навіть коли немає світла.

Пільговим категоріям (ВПО, люди з інвалідністю, матері-одиначки, багатодітні родини) благодійники привозять продуктові й гігієнічні набори, дають (зокрема, на зиму) грошову допомогу. Нещодавно до громади зайшли два нові благодійники: БФ «Єдність за майбутнє» та Stabilization Support Services. Громада має і власну програму «Турбота» і виручає, коли потрібне дороге лікування або коли стихія зірвала дах чи пошкодила будівлю.

Буває, доводиться перед виплатою перевіряти, чи людина не отримала допомогу деінде, наприклад, за місцем реєстрації у своїй релокованій громаді. «Іноді люди дуже ображаються, що ми відмовляємо. Вони думають, що можуть отримати і тут, і там. Але двічі з бюджету платити не можна», – пояснює пані Алла.

У благодійників контроль ще суворіший: деякі фонди допомогу відстежують за ідентифікаційним кодом. Якщо від попередньої виплати минуло менше трьох місяців, нової не дадуть.

Окремий напрямок – це військові та ветерани. Понад 500 мешканців громади зараз захищають Україну. Призовникам виплачують 15 тисяч гривень підйомних. «Людині, яку призвали, одразу треба дуже багато, а всім забезпечити держава не може. Тому допомагаємо, щоб людина могла закрити хоча б дрібні потреби», – пояснює Алла Миколаївна.

Сім’ям військових, які потребують допомоги, окремо від благодійників дають ще 5 тисяч гривень на опалення: на дрова, пелети чи газ.

Нещодавно з’явився сектор ветеранської політики. В ЦНАПі працює «Єдине вікно ветерана», де військовослужбовці та ветерани отримують послуги, працює і фахівець із супроводу ветеранів.

Також у громаді діє програма вшанування загиблих.

Про підземну школу, білий рояль та лікарів по вихідних

Про те, що громада живе активним життям, свідчать справи в гуманітарній сфері.

У порівнянні з 2021 роком кількість учнів набагато зменшилася – з близько 1200 до 472-х (майже дві третини виїхали разом з батьками у більш безпечні місця). Але. У Люцернянському ліцеї минулого року коштом державної субвенції збудували підземну школу, і тепер двома шкільними автобусами сюди привозять з усієї громади 220 дітей. Зараз у Люцернянському ліцеї за державні гроші реконструюють харчоблок. На базі ліцею працює і дошкільний заклад «Малюк».

Ще 128 дітей вчаться в Соколівській гімназії, де є укриття. При гімназії є підготовча група для майбутніх першокласників.

Ще 124 дитини навчаються у Михайлівському ліцеї онлайн (влітку в будівлю влучила КАБ і наполовину її зруйнувала).

Приміщення освітніх комунальних закладів, які через війну і зменшення кількості дітей довелося призупинити, використовуються ефективно. Зокрема, у колишній початковій школі у Вільноандріївці тепер працює молодіжний центр і простір для мам з малими дітьми. «З дітьми працює окрема людина, поки мами займаються своїми справами. Якими? Мами в нас співають. Мами волонтерять: варять мило, печуть, ліплять вареники, пельмені. Там є кухня з плитою й обладнанням. І навіть біле піаніно – для занять з дітьми. Це грант та подарунки волонтерів», – каже пані Алла.

Поруч завершують облаштовувати ветеранський простір. Минулого літа у Вільноандріївці вже влаштовували кінотеатр просто неба: на стіні школи натягували полотно й дивилися фільм, коли смеркне. Цього літа від таких вечорів довелося відмовитися: обстрілів побільшало. Тому вирішено облаштувати просторий хол з великим телевізором, де збиратимуться і діти на мультики, і дорослі на кіно.

Освіта в Михайлівській громаді поширюється і на дорослих. Це відбувається великою мірою завдяки участі громади у грантових програмах. Наприклад, літніх людей навчили користуватися смартфоном, «Дією» та електронними банківськими кабінетами. Раз на тиждень чи на два до громади приїздить лікар з просвітницькими лекціями, які користуються великим попитом. Рятувальники ДСНС вчать, що робити, якщо людина натрапила на вибухонебезпечний предмет.

У громаді функціонують три бібліотеки, модернізовані за грантові кошти. У кожній є електронна техніка, телевізори й навіть кавомашини.

У Михайлівці продовжують активно працювати Центр культурних послуг, Жіночий клуб, дитячі гуртки.

Помітні зміни й в охороні здоров’я. Раніше, розповіла Алла Миколаївна, з медициною було поганенько: на території працювало лише КНП «Вільнянський ЦПМСД» Вільнянської міської ради з двома сімейними лікарями.

«Це майже нічого, бо один лікар може підписати декларації лише приблизно з 1800 людьми. Тепер у громаді працює приватна клініка «Кайрос», якій віддали в оренду комунальні приміщення. І ми тим задоволені. Бо приватна клініка зацікавлена в залученні людей. Пацієнти, які підписали декларації з її лікарями, отримують усі безоплатні послуги за програмою НСЗУ, зокрема, й аналізи. До нас почали доїжджати вузькі спеціалісти (кардіолог, гінеколог, ендокринолог, онколог, мамолог і інші). Найчастіше, по суботах і неділях. Я вже не кажу про ін’єкції та крапельниці. Здається, дрібна послуга. Але за законом без лікаря ці процедури робити не можна, а наші два сімейники не могли розірватися. Тепер же і ці процедури, й інші послуги мешканці громади можуть отримати на місці, що набагато зручніше і безпечніше, ніж їхати до Запоріжжя».

Треба сказати, що захід приватної клініки на територію громади на початку зустрів опір лікарів Вільнянського КНП, які навіть збирали підписи проти оренди, хоча виганяти їх ніхто не збирався. Громада просто хотіла скористатися власними комунальними приміщеннями. Допомогло те, що під час «баталії» надійшов лист від Антимонопольного комітету, у якому було прямо сказано: громада не має права віддавати перевагу комусь одному. Тож зараз на території Михайлівської громади мирно співіснують лікарі і КНП «Вільнянського ЦПМСД», і приватної клініки «Кайрос». До речі, за грантові кошти у Вільноандріївці облаштували сучасний ФАП, куди лікарі «Кайросу» теж привозять вузьких спеціалістів.

Про автономізацію водопостачання і дороги

А тепер про те, без чого не обійдеться ні лікарня, ні школа, ні хата: про воду. Водопроводи тут будували ще в 70-х роках минулого століття. За роки війни завдяки державним субвенціям вдалося замінити старий магістральний водогін діаметром 355 мм, який дає воду Михайлівській і Петромихайлівській громадам. Держава вклала 42 мільйонів гривень.

Територія, де проклали водогін. Фото ЗОВА

Але на цьому справа не закінчилася. За словами Алли Миколаївни, дуже допомагають благодійники. Вони надають вартісне обладнання (труби, дуже дорогі засувки, каналомийну машину тощо), а роботи проводять працівники КП «Михайлівський сількомунгосп». На каналізаційних насосних станціях вже капітально оновили насоси, які качають стоки з багатоквартирних будинків, і зараз встановлюють генератори по 45 кіловат, щоб у разі блекауту все працювало.

Проблемні ділянки ремонтуються і в інших населених пунктах громади. Зокрема, у Вільноандріївці водопроводи замінили самі благодійники. У Сергіївці матеріали дали вони, а труби міняє комунальне підприємство.

«Там водогін складався з трьох видів труб: металевих, азбестоцементних і чавунних. Уявляєте? Його зліпили з того, що було, бо вода була потрібна. Тепер у Сергіївці нарешті будуть нові труби. До села Криничне водопровід уже замінено. А взагалі наша мрія – бути автономними в питному водопостачанні й не залежати від міста Запоріжжя», – каже Алла Король.

Йдеться про свердловини. Питна вода в громаді є, але залягає глибоко, від 130 до 150 метрів. Розроблено два проєкти, і кожна свердловина коштуватиме щонайменше 2 мільйони гривень. Але треба буде ще визначити дебіт, тобто чи потрібно буде створювати запас води, а також зробити аналіз якості і вирішити, чи буде потрібна очистка. Тож шукають донорів.

Далі дороги, а про них без емоцій не поговориш. Багато людей не розуміє, що сільрада може витрачати власні гроші лише на дороги по вулицях населених пунктів, а за шляхи між населеними пунктами громади та дороги загального значення (які з’єднують село, скажімо, з обласним центром), відповідає державна структура ДП «Місцеві дороги». Мешканці вважають ці пояснення відмовками. А з іншого боку, ремствують, коли ремонтують не так, як їм видається правильним. Наприклад, щебенем чи шлаком, а не асфальтом.

«ДП «Місцеві дороги» відремонтували дороги там, де навантаження найбільше: у Сергіївці, до Вільноандріївки через Нагірне і від траси Харків-Сімферополь до Андріївки через Соколівку, якою возять школярів до Соколівської гімназії. А от асфальту поки що не буде. Бо це дуже великі кошти. Я постійно пояснюю, що у першу чергу треба вибратися з військової ями, а потім уже асфальтувати хідники. Поки актуальніше думати про безпеку і як зарадити у надзвичайних ситуаціях», – каже пані Алла.

Як убезпечити мешканців та мінімізувати наслідки атак ворога

… У лютому стався приліт у Соколівці. Тоді люди, чиї будинки постраждали, зійшлися до гімназійного укриття, і їх там годували й напували. Не усюди є укриття, тому громада подбала, аби в наявності були надувні намети з буржуйками.

У червні о шостій ранку прилетіло в Михайлівський ліцей. Дякувати Богові, що у школі нікого не було, лише один сторож, який встиг вискочити. Але будівля сильно пошкоджена. Тому діти тепер вчаться онлайн. А громада підрахувала, що, аби закільцювати опалення у вцілілій частині й відгородити її стіною від поруйнованої, потрібно щонайменше півмільйона гривень. Ці роботи вже завершуються. Кошти виділені з місцевого бюджету.

Вікна повилітали й у сільраді, й у сусідньому центрі культурних послуг, а зима вже близько. Тож вирішили не ставити скло, а взяти сендвіч-панелі: вони теплі, не розлітаються під час прильоту, на них не треба клеїти плівку, ще й дешевші від склопакетів. Та все одно їх придбання та встановлення обійдеться близько 400 тисяч гривень.

У громаді є штаб із ліквідації наслідків, проходять штабні навчання. Керівники відділів знають, хто за що відповідає, і на нарадах доповідають, наскільки готові до тієї чи іншої ситуації, а які проблеми ще не закриті.

У громаді облаштовано вісім пунктів незламності.

Організація «Людина в біді» подарувала ємності для технічної води, які розставлять по селах. Питну воду тримають окремо: мобільна бригада благодійної організації очищає її й наповнює ємності, що стоять у школах, магазинах та амбулаторії, де можна в будь-який момент прийти й набрати. А благодійна організація «GEM» допомогла створити запас продуктів на зиму та бутельованої води щонайменше на три доби.

Однією з опор громади у питаннях безпеки є КП «Місцева пожежна команда». Нагадаємо, що воно було створено ще восени 2017 року як спільний центр Михайлівської та Люцернянської сільрад, і стало одним із мотивів, чому сільради об’єдналися в громаду. Коли «МИГ» розповідав про це у 2019 році, пожежники щойно відремонтували приміщення, з розбитих вікон якого перед тим росли дерева, отримали від районного підрозділу ДСНС потужний ЗІЛ, а німецькі партнери GIZ передали сучасну рятувальну машину та спорядження. І зараз пожежникам допомагають благодійники: навчають і забезпечують одягом та всім необхідним. Нещодавно команда отримала новий автомобіль, і ще по одну пожежну машину та автомобіль-маніпулятор отримала сільська рада від міжнародних партнерів.

Напередодні нашої розмови пані Алла повернулася з одного із заходів програми «Сила», яку разом із Товариством Червоного Хреста впроваджують благодійні організації ACTED та «Імпакт». Звідти вона привезла нові знання і подарунки від програми: рюкзаки для першої психологічної допомоги дітям і медичні, з усім для першої допомоги.

Товариство Червоного Хреста передало громаді також термоси, протигази, ковдри, ножиці по металу й пилки для пожежників, надувні намети, буржуйки та генератор.

А «Імпакт» разом з ACTED зробили для громади карти й великий статистичний аналіз: де найчастіше виникають пожежі, чому і що робити, щоб їх було менше.

Гроші з неба не падають

Тепер про гроші. Цього року бюджет громади недоотримав 7 мільйонів гривень. Так вийшло, бо Запоріжжя звільнило підприємців від податку на нерухомість, і до міста перереєструвалися михайлівські підприємці.

«Держава каже, що бізнес треба підтримувати. Добре, ми підтримаємо. Але нас хто підтримає? Сім мільйонів для нас – дуже великі гроші. Ми б зробили на них дуже багато роботи», – каже Алла Король.

Утім, до оборонного бюджету області громада цього року перерахувала 4 мільйони гривень. І є гарні приклади місцевої економіки. Зокрема, фермер Юрій Мізін фактично цілий рік вирощує овочі: огірки, помідори, перець, баштанні та ранню солодку кукурудзу. Наприкінці вересня огірки по городах уже скінчилися, а в нього починався другий урожай.

Підприємець Олександр Кочетков вирощує помідори, баклажани, кабачки, зелень, відкрив цілорічну овочеву крамницю, співпрацює з «Сільпо» й АТБ, робить соління. Уся його продукція відповідає нормам ХАССП (систематичний підхід до забезпечення безпеки продуктів харчування, заснований на попередженні появи можливих ризиків – ред.). Алла Король розповідає про нього з посмішкою, бо саме вона підприємця до цього підштовхнула.

«Саша, ти ж працюєш із продуктами харчування. Не дай Боже, хтось з’їсть в’ялену рибку, а поруч твій салат. Якщо в тебе не буде цього ХАССП, відповідатимеш ти», – згадує вона свої аргументи.

Спершу підприємець опирався руками й ногами. Тепер дуже вдячний голові громади.

У Михайлівській сільській громаді вміють працювати і з державними коштами, яких за роки великої війни залучено чимало – на згадані великий водопровід, підземну школу у Люцерні, харчоблок, а у планах ще й побудова нового центру безпеки, яку має профінансувати транш у межах програми «Відбудова України». Ці гроші (за які голова громади вдячна і Запорізькій ОВА, і депутатам) не самі з неба падають, а потребують багато праці й відповідальності.
«Одна справа – отримати бюджетні кошти, і не менш, а може, й більш важлива – їх вчасно використати. Бо якщо не використав до кінця року, то треба їх повертати, і в майбутньому навряд чи отримаєш», – пояснює пані Алла. Тож і фінансисти, і заступники, і вся команда працюють дуже напружено.

Те саме – дисциплінованість та відповідальність – стосується і роботи зі згадуваними вище благодійниками та грантами.

Про гранти, або чому не варто хапати все підряд

Грантова робота давно вийшла за межі одного кабінету й стала окремою навичкою громади. Заявками займаються директорка Центру розвитку громади Ольга Степаненко та заступниця голови Людмила Іваніків, яка добре знає англійську. А також працівники інших відділів, які пройшли навчання з написання грантів завдяки співпраці з хорватським Пакрацем.

«Спершу ми благодійників та грантодавців шукали самі: знайомилися, писали, просили, – згадує Алла Король. – Тепер існує така платформа, я би назвала її іміджевою, – де благодійники діляться, з якими громадами вони працюють, а громади презентують себе. І тепер мені часто дзвонять і кажуть: Алло Миколаївно, ми хочемо з вами працювати.

Але тут є важливе «але».

Кожен проєкт треба довести до ума. І якісно відзвітувати, і щоб люди, які дали гроші, були задоволені й захотіли працювати з нами далі. Тому перед підписанням договору ми завжди думаємо, чи впораємося: у донорів свої вимоги, а на платформі про громаду має лишитися добра згадка».

Добра слава працює. Торік пані Алла поверталася з міжнародного форуму з відбудови України у трохи пригніченому настрої:

«Їхала й думала: ні про що не домовилася, жодного меморандуму не підписала… Та не встигла дістатися робочого кабінету, як мені зателефонували зі Швейцарії. Я на форумі просто розповіла про наші погані водопроводи, і результат виявився цілком матеріальним: працюємо разом від минулого літа, і швейцарські партнери розробляють проєкт заміни труб, що лежать на дні річки Вільнянка».

Пані Алла вдячна і партнерам з української програми «Пліч-о-пліч»: Великоомелянівська громада на Рівненщині та Ратнівська на Волині цього року надали по 200 тисяч гривень на матеріали для ліквідації наслідків прильотів. На ці гроші купили шифер і OSB-плити.

«До цієї теми ми обов’язково повернемося»

Список справ у громади довгий: вода, дороги, школа, лікарі, пожежники, гранти, бюджет. Та наприкінці розмови Алла Король повертається до людей.

Пані Алла говорить про мешканців, які обурюються через дороги, черги чи воду. «Я завжди вдячна мешканцям, які небайдужі. Серед них бувають такі, з якими не завжди приємно спілкуватися, бо вони кажуть речі, які тобі не подобаються. Але ці речі треба обдумати, вони мають відлежатися. У таких випадках кажу: вдячна за інформацію. Зараз не готова спілкуватися на цю тему, але обов’язково з вами до неї повернемося».

І справді повертається до розмови, спершу обміркувавши все з працівниками. А потім ухвалюється відповідне рішення. Бо це теж розвиток.

Трапляються необґрунтовані вимоги й необґрунтована критика. «Я жінка емоційна. Іноді доводиться тримати себе в руках, – посміхається Алла Миколаївна. – Не тому, що мені не хочеться цього чути, а тому, що люди не знають законів».

Закон для голови Михайлівської сільської ради Запорізького району Алли Король є головним принципом роботи з командою:

«У мене головна вимога проста: працювати за законом і знати його «назубок». Як мене вчителька математики вчила: таблиця множення повинна від зубів відскакувати. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інші законодавчі акти України – та сама таблиця множення.

Люди, які не поділяли цього мого переконання, пішли. Зараз команда молода, енергійна, дієва. Іноді я їх «ганяю». Вони не сердяться, тільки кажуть: „Дякуємо, що вчите“. Люди, які працюють зі мною, пройшли через моє серце і навчання. І я їм дуже вдячна».

Ганна ЧУПРИНА, фото зі сторінок Михайлівської сільської громади на Facebook

PS: Додамо, що життя громади прозоре: кожен може відкрити сайт, на якому розміщені усі звіти голови за кожен рік, з фото та аналізом бюджетів, а в новинній стрічці та на Facebook-сторінці громади дізнатися про поточні новини, оголошення та заходи.

Читайте також

Баскетбол. “Запоріжжя” розгромно перемогло “Київ-Баскет”10 Жовтня 20260

У частині регіонів у неділю діятимуть графіки відключення світла – “Укренерго”10 Жовтня 20260

Схожі матеріали

Українська переговорна група повертається зі США додому – ОП

Українська делегація, яка брала участь у переговорах у США, вже прямує додому. Джерело: радник Президента з питань комунікацій Дмитро Литвин у коментарі журналістам Пряма…

10 Жовтня 20260

Туреччина офіційно заборонила соцмережі для дітей до 15 років

У суботу уряд Туреччини офіційно заборонив доступ до соціальних мереж дітям віком до 15 років. Про це, як пише “Європейська правда”, повідомляє Politico. AFP…

10 Жовтня 20260

Питання

Послуга їде до людини

Розмова з пані Аллою почалася з допомоги мешканцям. Самотнім літнім людям допомагає центр соціальних послуг. Працівники ходять до підопічних додому: купують потрібне, допомагають помитися, можуть навіть пополоти город чи прибрати в дворі.…

Про підземну школу, білий рояль та лікарів по вихідних

Про те, що громада живе активним життям, свідчать справи в гуманітарній сфері. У порівнянні з 2021 роком кількість учнів набагато зменшилася – з близько 1200 до 472-х (майже дві третини виїхали разом…